Притча про материнське серце
Хочеться тихо, тихесенько сісти,
Й притчу про мамине серце вповісти.
Жили невістка, син й мати сім’єю,
Мати завжди піклувалася нею.
На них гарувала: - тяжко робила,
Всією душею і серцем любила.
А все ж не догодить синовій жінці,
Сліз у старенької повно, по вінця.
Почала невістка свекруху гнобити,
Та вимагати у мужа, щоб вбити.
А він любить жінку і їй потурає,
І як вбити матір? - Боїться й не знає.
І зовсім не хоче, бо матір рідненька,
Милая, добрая, ніжная ненька.
«Убий і убий, на забудь розіп’ясти,
А в доказ мені її серце покласти.
Якщо це не зробиш? - Та мусиш зробити,
Не буду з тобою й хвилиночки жити».
Були вони в лісі, по дрова ходили,
Там вогнище з хмизу собі запалили.
Пішла мати в хащу грибочки шукати.
«Іди, чоловіче, - пора убивати».
Знаходить матусю і дні коротає,
Невинну вбиває, та ще й розтинає.
Коли скоїв злочин, і серце взяв в руки,
Які ж бо то були нестерпнії муки?!
Несе у долонях, спіткнувся в ковіньку,
І впав у вогонь, і прокляв свою жінку.
Торкнувся до жару, та серце тримає,
А голос матусі йому промовляє:
«Чи ти не обпікся, ріднесенький сину,
Болить моє серце за тебе, дитино.
Люблю тебе, синку, й тобі я прощаю,
Жалію і тужу, та все ж не вертаюсь».
Любов материнська природна й магічна,
Господь її дав - всепрощаючу й вічну.
с.Нижні Станівці, Буковина., 31.03.2016
