Романтика
Я пам’ятаю по́ру цю з струмками,
З промінням сонця, що несе у дім весну.
Із тво́їми, солодкими вустами,
Які я так закохано-люблю!
Я пам’ятаю ці обійми, диво-ночі,
І душу цю, по-янгольски святу.
А в них казкові очі ті дівочі
В яких тону й закохано-люблю!
Я пам’ятаю крила, що здійняли,
Вітрила в штилі - нашім кораблю.
І день, коли соромлячись сказала,
Тихенько так: - «Закохано-люблю»!
Я пам’ятаю грацію, що в танці,
Ти передала в спадок журавлю.
Моя ти доле неземна, моя обранця,
Лети до мене - я закохано-люблю!
Я пам’ятаю вітер, що куйовдить,
Твоє волосся, що схоже на зорю.
І ті шляхи, якими звабить – водить,
Смачне оте закохане-люблю!
І ті пелю́стки без засмаги, що скори́лись,
Під поцілунками, що гріють більш вогню
І руки тії, що так шовково просились
В таке смішне закохано-люблю!
Черкаси, 23-25.01.2011