Доторкнись – і я воскресну,
Я, їй-Богу, оживу.
В далину на Красну Пресню
За собою позову.
Розгорну я милій шубу,
Знявши трауру біду,
Поцілую прямо в губи
І під ліктик поведу.
Це щоб, люба, ти не впала,
Мостова ж слизька, мабуть,
А долати від вокзалу,
Безумовно, дальню путь.
На поріг ми свого дому
З лиха двох кінців зійшлись,
Значить, літ забувши втому,
Знов кохані, як колись.
Так стрічай, звабливо смійся,
Як тоді давно мені.
На любов мою надійся,
Не тужи – що в сивині.
Розгорну я милій шубу,
В зимню ринувши любов,
І твої примерзлі губи
Розцілую знову в кров.
_
Прикоснись — и я воскресну,
Я, ей-богу, оживу.
В переулки Красной Пресни
За собою позову.
Распахну я милой шубу,
Сдёрну траурный платок.
Поцелую прямо в губы
Поддержу под локоток.
Чтобы люба не упала,
Мостовая-то скользка.
А дорога от вокзала,
Безусловно, далека.
Мы сошлись к порогу дома
С двух концов большой страны.
Значит, снова мы знакомы,
Значит, снова влюблены.
Так встречай меня и смейся,
Как встречала молодой.
На любовь мою надейся,
Не смотри, что я — седой.
Распахну я милой шубу,
Вспомню зимнюю любовь.
Помороженные губы,
Расцелованные в кровь.
