17.02.2011 02:06
© Микола Чат
з рубрики / циклу «ПОЛИНЬ, ПОЛИНЬ, МОЯ ДУША»
Коли світанок вийшов із води,
Верба у став гірку сльозу зронила,
Та красень не помітивши журби
Злетів у небо випроставши крила.
Багато літ усе не помічав
Страждань зеленокосої дівчини,
Тому, що погляд свій не відривав
Від чистої лілейної рівнини:
Де в плесах порозкиданих дзеркал
Бурштином його образ відбивався…
На зустріч ту всю нічку він чекав,
А потім до нестями милувався.
