Навчитись у весни
Бетонні душі розбиваємо в чеканні.
А білі усмішки відроджуєм від сну.
А так багато чистоти у тім коханні,
Що мріями пробуджує весну.
Ніхто не зволікає тут, у тиші,
Дощі плетуть розмови між дерев,
І вітер хмари високо колише,
Як грім реве, немов би справжній лев.
Проходять миті. Геть усе - із митей.
Із миті щастя, в крапельці дощу,
Одна лиш мить навчила нас любити,
Казати "Я кохаю" і "Прощу".
