Чеширський кіт
трохи божевілля
Коли буденність геть збиває з пантелику.
А все, що робиш - все не до пуття.
Дурницю, може, десь зробив велику,
Чи ненавмисне повернув усе життя...
Тобі порадник буде мій знайомий,
Знайомий дівчинки, що впала у нору...
Але не думай, він не так й відомий,
Лиш ще дивніший, за усеньку дітвору.
А божевілля - то є добре, чи погано? -
Спитаєш. - Може сенсів в ньому - два?
О, це поняття зналось людям рано -
Коли з`явились в світі цім дива.
Тоді, як капелюшник був без шляпи,
А божевільний заєць - без чаїв.
А в мене не були кошачі лапи,
І знали диваків - як шахраїв.
А хто говорить? - врешті зірвешся, спитаєш
І перед носом вигулькне той кіт:
- Хіба, - дивується - Мене ти геть не знаєш?
- Я ж був відомий на алісин всенький світ..
Чеширський кіт? - здивуєшся, всміхнешся.
Твоя усмішка зб`є усіх з пуття...
Невже ти щиро все-таки смієшся?
А божевілля - бачив за життя...
Авжеж, що бачив. В мене ж - "не всі дома"
Писав же Керрол про мої слова...
А ще я тут літаю без утоми,
Наука в мене досить вікова.
То що порадиш? Все-таки прийшов я...
- Пораду хочеш? На тобі - тримай.
Ніколи не кажи всім пустослів`я,
А до буденності ніколи не звикай.
Ти бачиш? - Я живу давненько,
Але у мене божевілля всіх зайців,
Але й науку знав я все ж гарненько,
І знав для мови мудрених слівців.
Не будь як всі. Усі такі... Буденні.
У тебе, в світі. Та не будь, як я:
Хай трохи лиш ховається в натхненні
Ця божевільна усмішка моя.
