Кнопка «Відмовити»
За мотивами - Т. Белімова «Київ UA”
як у фантастичному фільмі,
здійснити стрибок крізь час…
(Повернутись у минуле)… без болю,
без суму,
без цих нав’язливих думок!
Жив же він колись без Льони? Жив.
І знову житиме.
…………………………………………..
Треба привчити себе до думки,
що вороття немає.
Навіть, якщо вона
на колінах благатиме повернутися, -
він спокійно і впевнено
відмовить.
Так, остаточно й твердо…
Тетяна Белімова «Київ. UA»
Хай отримає все по заслузі
Та, що спокій родинний краде.
Прибіжить, приповзе по багнюзі,
Ще й обличчям до ніг припаде.
В нього навіть не зірветься лайка,
Він позбавить дружину тепла:
- Вже «свободи» наїлась, гультяйко?
Повертайся туди, де була!
Починати не хочу з початку,
Ниця зрадниця, жіночка – Брут,
Про кохання – ні слова, ні згадки:
Все зганьбила, втоптала у бруд!
Ти ж хіба про дітей пам’ятала,
Як з «палацу» тікала у «хлів»,
Ти подружнє життя проміняла
На дурних «підпарканних котів»!
Твій «бомонд» - шантрапа від естетства,
Це – збіговисько сірих невдах,
Авангард, епатажне мистецтво,
Що руйнує у публіки «дах».
Друзі, подруги, всі - поторочі,
Хай тобі допоможуть вони.
Шлях до мене забудь остаточно,
Не з’являйся, не клич, не дзвони!
* * *
Як же солодко мріяти,
нишком помсту леліяти,
Люті спогади вирвати,
Швиргонути хортам…
Тільки мозок – знеможений,
А у серці так порожньо,
Чоловік переможений
Злою пам’яттю сам.
А була ж упокорена,
Як для нього утворена.
Перелякана – зоряна,
Раптом – смерч, буревій!
Остаточно не зламана,
Вся у мріях, мов п’яная,
Неслухнянно слухняная,
Він – розчинений в ній!
.
Не позбавитись пам’яті:
Засинати і марити,
І сивіти, і старіти
Одному у вікна,
Заклинати - торочити,
Щоб не сміла морочити,
Так нещадно зурочити
Здатна тільки вона!
