... на верхів`ї Синаю...
Людство! Знову надія лише на мойсеєвий жезл?-
Чи скориться вода? чи розступиться море Червоне?
Чи без іскорки віри - міцної і світлої - без
нас на березі злоби піймають гріхи-фараони?
Меду! вперто шукаєм у ріках, які з гіркоти,
там, де пута-кайдани, настирливо просимо волі.
Ми - кати! (не усі, але більшість) для себе кати,
Голіафи-актори, на душу принизливо- кволі.
Тихше, тихше, литаври! Пророче мовчить Маріам...
Час борвієм жене, тиче розпачем люто у спину.
Ми щоденно вклоняємся низько брехливим божкам,
Як непотріб із серця, випалюєм образ людини.
Світло в тіняві світу, в безмов`ї холодних зіниць
розпізнати нелегко, як в мороці проблиски раю.
Але ми, фараоне, втечем від твоїх колісниць!
І наситимо душу добром на верхів`ї Синаю.
