Я так...
Я усміхалась часто. Чи не треба?
Всередині, авжеж, не було слів.
Я вірила, я вірила у небо,
Але не чула мелодійний спів.
В мені багато є чого "для себе".
І страх щораз ховаю у долонці.
А так хотілось просто менше "треба"
Я так хотіла вірити у сонце!
Нехай ця ніч нап`ється мною вдосталь.
Я буду жити. Трішечки. На дні.
Бо як-не-як, колись та й прийде осінь.
І знову проросте дощем в мені.
