Конверт
Мчаться вихором дні,
Не дають ані миті для мрій,
Тільки спогади – сни
Повертає конвертик старий.
А у ньому слова,
Що спізнилися – час каяття.
В ньому ти ще жива
І забуті давно почуття.
І чому саме тут
Віднайшла те, що зникло навік?
Чи ще мало отрут?
І навіщо той спогад не зник?
Ні, приходить нехай.
Нагадає що квітла весна.
Що казала «кохай».
Хоч на мить. І вона не одна.
