Зрозуміти серцем
з рубрики / циклу «Ціна довіри»
(розмір 7-5-7)
Зустріну ніч, як птаха.
Стомились крила.
Душа в колисці плаче…
О, скільки треба сили
Розігнать хмари
І не зронити сльози!
Беру меча у руки
І не зігнуся.
Прощення – для душі рай.
Думки – вишні неспілі.
Гіркі і кислі.
Мовчання – золото, знай!
(розмір 5-7-5)
Де я, а де ти?
Бринять павутинкою
Цнотливі роси.
Палають мости.
Холод снів перегорить.
Оживуть квіти.
Печальні клени
Засівають на добро,
Та крук все склює.
Вечірня зоря
Відпускає місяця
Стежкою між гір.
Ти не сам. Я є.
Цвітом калини горнусь.
Не зламай мене!
Крил той не хоче,
Кому багно – рідний дім.
А мені б - небо!
Доки бачиш світ –
Цінуй кожну хвилину!
Все мине, як сон.
Пірнаєш у вир –
Збери всю волю в кулак.
Будь сам собою.
Сій на камені.
Зріс едельвейс у горах.
Вершини – в тобі.
Тінь втомилася
І одягла хмаринку
На сонячний день.
Парасолька спить.
Чекають дощу квіти.
Важке чекання!
Яблуком на стіл
Упадуть літа.
Запалять мені свічку.
І хто б ти не був –
Не загордися, сину.
Ти – моя душа.
Із попелу світ
Народжується знову.
І я оживу.
Як тисячі літ,
Мудрість – життя основу
По краплі зберу!
Там, де нас нема, -
Трави співають дзвінко,
Хоч злиться зима.
У тебе є дім.
Теплом у ньому буду.
Дрова – лиш сміття.
Відмий від бруду
Своє і моє ім’я.
Захисти наш рід.
Як назвеш мене, -
Тим я для тебе буду.
Слово – це зброя.
Зимова казка.
Снігом припорошена.
Весела маска.
Хилиться небо.
Задивилось в озера.
Тупляться пера.
Крилом лелеки
Помахає нам осінь.
А в серці – спека.
Сіно – це трава.
Пахощі весняних гроз.
Все, що не збулось…
Дитячі очі.
Метеликом граються
У снах дівочих.
До тебе прийду.
Дощем, вітром, спекою.
Недалеко я…
Суцвіття манить.
Джміль збиратиме нектар.
І квітку ранить.
Дівочі сльози.
З калюж води не брали.
Все відчували…
Прикинься сліпим.
Незрячий усе бачить.
Навіть мій біль з ним.
Виє завія.
Гілка тремтить і гнеться.
Усе минеться…
Лебедин, 03. 01. 2015 р.
