Незбагненна душа романтика
з рубрики / циклу «Чари кохання»
Літній вечір. Ніжність недоторкана
Завітала казкою у сни.
А моя натура неприборкана
На стежках зривала полини,
Гіркотою душу свою ранила
І тужила щирістю пісень.
Самотою дивна квітка в`янула.
Догорав останній літній день...
Вже птахи збираються до вирію.
І затерпне серце від жалю,
Що теплом очей тебе не міряю,
І не вірю тим, кого люблю.
Подих вітру струнами втішається.
Віддзвенить відлуння в небеса.
І спокуса з гордістю змагається:
Вірить чи не вірить в чудеса?
Ти пробач, що крила мої зламані
Мрій твоїх не в силах обіймать.
Ми ж усі романтики покарані:
Музикою душу виливать...
Лебедин, 16.09.2014