Як забажаєш
Там, де не проїхати потягом
Чи трамваєм,
Тендітна нога людини
Уперто ступає.
Захочеш – підкориш хоч Альпи,
А хоч Карпати.
Бо ж сильній слабкій людині,
Не треба літати,
Щоб бачити світ.
Як хочеш, ночуй у пустелі,
Де зір витинанки,
А може на березі моря
Стрічай світанки.
Не бійся ні спеки, ні спраги,
Ні ран, ні опіків.
Прямуй собі далі,
До вологих тропіків.
З латаття сплети намисто.
Одягнеш – відчуєш себе красунею.
У джунглях станеш
Людиною дикою,
А не розумною.
Забудеш міські звичаї і забобони.
Адже у джунглях папуги,
А не ворОни.
А папуги, вони птахи вільні
І кольорові.
Не знають фабричного диму,
Поту і крові,
А просто літають.
І ти з ними. Лети.
Або ж плюнь на все
І на північ прямуй,
Де вітри.
Нехай виб’ють із тебе
Всі рамки і всі остороги.
Хай зламають усі огорожі,
Трощать пороги.
І відпустять.
Бо ж людина таки бути має,
Як безкрилий вітер,
Що дахи зриває.
А людина,
Мов та комаха,
Тягне, ладнає хатину.
А вже потім
Це все стереже.
Це її причина,
ЇЇ страх, її гордість,
Зміст існування.
Ну а ти не бійся!
Ти перша й остання,
Хто зніме із ніг
Ненависні кайдани.
Хай ідуть твої стопи маленькі –
Здійснюй свої бажання!
