Знов стукають краплі об душ запаковані згустки

з рубрики / циклу «Літні мотиви»

що вперто забарвлюють світ упохмуро-гіркі кольори:

не віриться їм, ніби можна позбавитись пустки

так просто…лише босоніж доторкнувшись трави…

А світу начхати…зневіра, вважає, – хвороба сучасна

та й він же не лікар, йому б тільки крихту тепла….

і чашечку чаю, налитого літечком звечора вчасно,

і порцію тиші, що всесвіту ніби занадто мала…

Тож просто мовчить, сподівається: мабуть на краще

хай панцирі душ пробиває живильна волога… Вода…

вона, як і завжди, така незбагненно-свята, життєдайна,

тож хочеш/не хочеш –творить в повсякденні дива!

А люди все морщаться втомлено: знову ці зливи….

і з сумом нахабним лиш дивляться зболено в даль

Забули - недавно бубніли ще : дай, Боже, сили

й просили благально: дощу б, котрий зцілює край!

Миргород, 23.07.2016

Візьміть участь в обговоренні

25.07.2016 22:45 Олена Коленченко => ©

Актуальна назва.... І вірш дуже гарний...

25.07.2016 21:15 Тетяна Чорновіл => ©

Таке сум"яття душі має право прорватися в поетичні рядки. Та нехай не зловживає терпінням автора!
А вірш гарний, майстерний і символічний.

25.07.2016 16:30 Іванка Світла => ©

Дуже вишукано, з ізюминкою філософії))

і знову вірш на мене схожий зсередини)

як же я не скажу "чудово", як воно мені в унісон?

знаєш, а я не морщуся на зливи... попри зламану парасольку і драні кеди...

читається легко, назва класна. Все написано так, як би казала сама я! "Чудово"!

Поволі, потроху, та людям доходить,
Що думка печальна від лих не спасе,
Чи щиро сміється, чи плаче природа,
Усе на здоров`я, на радість усе.

Дай Боже, щоб серце сцілили ті бажані зливи...
Можливо- і край... Все можливо... Можливо... Можливо...