24.07.2016 17:29

для всіх

244

3 | 3

 © Вікторія Івченко

"По лезу йшла… Тінь-світло пізнавала…"

з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»

Вчора знову була в Ботанічному, що на схилах Дніпра. Тут колись на мене зійшов вірш, який згодом дав назву першій поетичній збірці – «Між світлом і пітьмою ідемо…» На високій Дніпровій кручі, звідки видно – далеко-далеко – лівобережний Київ та його околиці у далекому тепер 1997 році мов із серця вихлюпнулися такі рядки:«Пізнавши повноту і світла, й тіні – по лезу бритви зможеш ти пройти…»

//h.ua/story/153718/

***

По лезу йшла… Тінь-світло пізнавала…

І падала, і піднімалась я.

І – знов на тій горі… І слів замало, 

Щоб висловити власні почуття.

"Як ти захочеш – так усе і буде.

Погану думку далі віджени...

На цій землі жили віддавна л ю д и –

Без рабства, і страждання, і війни.

Вони лишили слід – на цих теренах...

Незримий, ефемерний – мов душа.

Його шукай у снах, у власних генах, 

Щоб вражій силі дати відкоша!

Люби її щосили, власну землю…

Вона тебе од бруду захистить".

У Бога під крилом – троянди й терни, 

У небі – чайка біла… І – блакить...

Мій Боже, захисти мою Вкраїну, 

Очисти душі… Пам’яті сувій…

До світла проведи крізь чорні тіні…

Твій мудрий погляд – поруч…

Порух вій...

//h.ua/story/153718/