04.08.2016 00:17
© Вікторія Івченко
"Ніч – після денної спеки, цвіркун у траві..."
з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»
Ніч – після денної спеки,
Цвіркун у траві…
Зорі – немов діаманти
В космічній короні.
Світ завмирає поволі,
Душа – в і з а в і…
Очі прояснює,
Розум виводить з полону.
Чом у неспокої ти?
Чом, однаково, спиш?..
Сотні ілюзій плекаєш,
Думок – міріади…
Блискавка тіні вихоплює,
Ріже, мов ніж…
Буря знялася миттєво,
І – тихо над садом.
Все повертається
Зову – на круги своя...
Буде світанок –
Наступна у Вічності спроба...
В Долі своєї дізнайся:
"Ми – звідки? Де я?.."
Зможеш скарби відшукати –
Не сіру подобу.
Слабкість пізнаєш і силу
В перлині душі,
Тільки зумій поєднати
Два різні н а ч а л а…
І не розмінюйся, друже,
На мідні гроші …
Духом рости нескінченно,
Хоч ночі – замало.
Ти – од зірок посланець,
І вертаєш до зір…
Птахом над хмарами можеш
Незримо літати!
Злого не бійся – люби...
І по-справжньому вір:
Буде життя твоє вічним –
Мов зоряні шати.
На фото: На засіданні поетичної студії "КИЇВ ПОЕТАЖНИЙ". З Антоніною Спірідончевою.