Вечірня прогулянка
Ти подивилась у вікно, де хтось чужий в чужій оселі.
Так зябко й холодно було в цей вечір вітряний, осінній.
Йшов дощ і бив тихенько в скло, тому була ти непомітна,
Твій плащ давно уже намок, і далі йти було не сила.
Горіли дрова, трескіт їх був по-домашньому дзвінкий
Та разом з тим не заглушив він плач невпинний та стрімкий.
Вона дивилась на вогонь, сама думками десь далеко
Була душа її і стон зірвався з вуст тонких легенько.
Печаль без меж і пустота. Про це говорить її погляд,
Вона дитя, проте сама пізнала біль, хоча і ззовні
Своїх думок не видава і тихо піде із кімнати.
І ти підеш також додому після негоди спочивати.