ІНДІГО
Сновидіння збираються в зграї
І відшторюють млу дрібно-зоряну...
Сновигать починають трамваї,
На платформі вже ночі немає –
Подалась в п`ятивимірну сторону...
Між людьми височіють бархани...
В цих трьох вимірах все неозначене,
Тільки всесвіт п’є зілля догани.
Знаки оклику – гострі паркани,
За якими – троянди небачені...
З потойбічних галактик – манери,
Тільки душі в нас голі, без одягу,
З часопростору наші галери,
Ми на мінному полі – сапери
І за мир – до останнього подиху...
Сновидіння збираються в зграї,
До світанку торкнувшись холодного.
На Землі нас любов лиш тримає...
Ми – народ, той, якого немає,
Бо далеко один є від одного...