В сирих деревах…
Іронічне
А фонари горели
еле-еле,
И мелкий дождь гасил
души пожар,
И вдруг, в конце
простуженной аллеи,
Твой милій образ
зыбко задрожал…
Из рукописних песенников
*
Кажуть,
що минулим жити
не можна(?)
А хто так каже,
сам живе?
еле-еле,
И мелкий дождь гасил
души пожар,
И вдруг, в конце
простуженной аллеи,
Твой милій образ
зыбко задрожал…
Из рукописних песенников
*
Кажуть,
що минулим жити
не можна(?)
А хто так каже,
сам живе?
В сирих древах
щастя плаче тихо,
Ледь чутно розпачу
далекий дзвін,
В осінній парк вповзає
нишком лихо,
Промоклий дзвін – квилить
невтішно він…
Як рветься серце, наче
гине сонце,
Туман холодний серце
врятував,
І раптом наяву (а може,
сон це?)
Твій образ милий
між тіней
повстав.
Розсипся, згинь,
привиддя,
заклинаю,
Алея восени лише
моя,
У парку темнім я одна
блукаю,
У парку щастя* плачу
тільки я.
Минуле щастя трохи
зігріває,
Минуле в парку бачу
тільки я.
…………………..
* минулого, звісно.
