На чужому нещасті…
Глибока філософія на житейських мілинах
що
гріхам навчали
чужих жінок,
чоловіків,
таке чортяки
виробляли,
Що став Енею
світ не мил…
Майже за Котляревським
Кажуть, що на чужому
нещасті
власного
щастя
побудувати неможливо…
Можливо, можливо,
ще й як!
Воно ж, нещастя, не твоє,
а чуже!
Збирай уламки,
палаци муруй красиві
іще,
іще!
А чи можна жити,
вижити хоча б
у такому палаці? –
Питання окреме,
питання – гвіздок:
як знати,
чи
будеш ти раювати,
чи
не збереш
кісток?
Якщо ти – бездушник,
та збродні майстер,
мучає совість,
якщо не вкрасти –
сколочуй щастя своє
з
чужого щастя
труночок
(зроби сам собі
З підступу власного
подаруночок).
Але, якщо залишилась
хоч одна
невбита крапля
справжньої совісті,
з тих часів,
коли ще в пісочниці
грався
серед діточок –
не буде
«більш печальної повісті …»,
бо ця краплина
почепить тебе
«ребром на гачок»,
І тоді –
«хоч верть-круть,
хоч круть-верть -
Смерть!»…
Перш ніж руйнувати
щастя ближнього свого,
подумай,
чи є ти
сто-
від-
сот-
ковим
гадом,
поміркуй…
І якщо нема де
на тобі вже
клеймо випікати,
тоді –
руйнуй!
І жоден дідько
не допоможе:
на суд
потрапиш,
врешті,
Божий!
