17.08.2016 00:25
для всіх
135
    
  6 | 6  
 © Панін Олександр Миколайович

Те, що я повинен сказати

Те,  що я повинен сказати

Переспів вірша О. Вертинського

Я не знаю, зачем и кому это нужно.
Кто послал их на смерть недрожавшей рукой.
Только так беспощадно, так зло и ненужно
Опустили их в вечный покой…
А. Вертинский, 1917

Це потрібно кому, це потрібно навіщо,

Хто на смерть хлопчаків безсердечно послав, 

Не тремтіла рука… На смутнім кладовищі

Вже на них вічний спокій чекав.


Незворушно стояли глядачі збайдужілі…

Жінка юна з лицем, у нестямі страшним, 

Цілувала покійника в губи вже посинілі

І жбурнула в священика шлюбним перснем своїм.


Закидали недбало у могили грязюку, 

Побрели по домівках, немов череда, 

Теревенили тихо щось про голод, розруху, 

Що вже хліба не буде, буде тільки біда.


І ніхто не спромігся стати враз на коліна

І сказати Героям, як держава – ніщо, 

Навіть Подвиги Світлі –

у провалля стежини, 

Де весна безнадійно загубилась давно.



Це потрібно кому, це потрібно навіщо, 

Хто на смерть хлопчаків незворушно послав, 

Не тремтіла рука…


На смутнім кладовищі

Вже на них

Вічний Спокій

чекав.


1917

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 17.08.2016 12:49  Олена Вишневська => © 

історія по спіралі...(((
чудовий переспів, хоч і болючий!

 17.08.2016 12:47  Ганна Коназюк => © 

Так, дуже перекликається із сьогоденням...
Вдалий переспів!.. Болючі відчуття...

 17.08.2016 09:50  Тадм => © 

Не віриться, що написано 100 років тому, ніби про сьогодення. Переспів вдалий!

 17.08.2016 09:13  Тетяна Белімова => © 

Вірш звучить дуже актуально... Боляче і сумно...

 17.08.2016 01:22  Олег Буць => © 

написано в 1917-му... скоріше всього, про нікому не потрібну, незрозумілу, не прийняту (після гіркоти постійних поразок) Велику війну... настрої суспільства передані дуже точно. і ніхто не здогадувався, що, в тому числі, і через такі настрої в країні ще 3 роки буде іти набагато безжальніша бійня, де брат здасть брата, батько спочатку застрелить ворога, і лише потім, знімаючи з трупа стратегічно важливий трофей (чоботи), впізнає сина...
мені здається, я зрозумів, чому Ви написали цей переспів саме зараз... але мені хочеться помилитися