17.08.2016 00:25

для всіх

150

6 | 6

 © Панін Олександр Миколайович

Те, що я повинен сказати

Переспів вірша О. Вертинського

Я не знаю, зачем и кому это нужно.
Кто послал их на смерть недрожавшей рукой.
Только так беспощадно, так зло и ненужно
Опустили их в вечный покой…
А. Вертинский, 1917

Це потрібно кому, це потрібно навіщо,

Хто на смерть хлопчаків безсердечно послав, 

Не тремтіла рука… На смутнім кладовищі

Вже на них вічний спокій чекав.

Незворушно стояли глядачі збайдужілі…

Жінка юна з лицем, у нестямі страшним, 

Цілувала покійника в губи вже посинілі

І жбурнула в священика шлюбним перснем своїм.

Закидали недбало у могили грязюку, 

Побрели по домівках, немов череда, 

Теревенили тихо щось про голод, розруху, 

Що вже хліба не буде, буде тільки біда.

І ніхто не спромігся стати враз на коліна

І сказати Героям, як держава – ніщо, 

Навіть Подвиги Світлі –

у провалля стежини, 

Де весна безнадійно загубилась давно.

Це потрібно кому, це потрібно навіщо, 

Хто на смерть хлопчаків незворушно послав, 

Не тремтіла рука…

На смутнім кладовищі

Вже на них

Вічний Спокій

чекав.

1917