Далека паралель
Вечір м”яко спадає, він піниться, він вологий.
Зачарованим блиском доходить аж до пустель.
Тихо котиться сонце – на захід, мені під ноги,
Де нуртує якась там віддалена паралель.
Як далеко до степу! Яка далечінь вогниста!
Запалилось все небо, і десь там іще горить.
А у рідній землі кобзаревим столітнім хистом
Віє вітер у полі, наструнює оковид.
Тут піски і незнаність. Тут вічне якесь інакше.
Тут історія інша. Чужі проливали кров.
А у нас українськість на власних смертях, і завше
Із смертей тих зростає закріплена ними любов.
