Погляд, мов абсент
Ти ж тільки спогад. Ти уже не мій.
Ти – тільки тінь, зруйнована дощенту.
Але чому ще погляд твій німий
П”янкіший і міцніший від абсенту?..
Вже стільки міст звелися нанівець,
Вже стільки злив було в хмарках безмежних,
А ти – немов маленький острівець,
До тебе я втікаю з прибережжя.
Причалюю, лякаюсь, знов пливу
За горизонти, до архіпелагів,
І на свою чи на чиюсь біду –
Без компасів пливу, без карт, без лагів.
Лишаю знов незнаний континент,
Знов бачу землю, де штормів немає –
І знов це – ти.
Ці очі, мов абсент,
Мій корабель у спокої стрічають.
