Занедбаний сад
Вільний вірш Фантасмагорія
розірвало мозок,
Страждання –
хвороблива насолода,
Муки –
злої негоди
пестощі …
У хащах здичавілого саду
чорніють
лахміття одягу на гілках,
Клапті душі на землі, наче листя,
розкидані...
Демони - душежерці,
Злижуть, висмокчуть, вигризуть
клаптики
до останього,
навіть уривків спогадів
не залишать.
Треба поспішати,
зовсім без душі лишатись не можна:
інакше, навіщо усі страждання…
Зелень,
зелень серед колючок,
серед гострого гілля…
Кров руда
на
трави-квіти капає,
омиває, ферментує,
перетворює на страшний
трунок.
Коханий любить,
дбає,
але
не полишає родину,
не засилає сватів …
Скривавлені руки мнуть зілля,
любовна хвороба розриває мозок:
«Не засватана, не пошлюблена.»
На власній крові
замішане зілля,
втілить у дійсність
моє безумство:
Невдячного здолаю,
зв’яжу його неволею…
Собі сама
сватів зашлю
чарами…
Цілуватиму себе – його
вустами,
Пестити себе
буду – руками його…
Змушу
піти з родини,
пошлюбити мене,
А потім,
занапастивши
грішну душу свою,
хоч у прірву…
…………………………………
Хто
блукає
Занедбаним садом? -
Я,
Обіруч
Із
Власним Божевіллям…
