Дівчинка полем ішла
За мотивами лякалочок-страшилочок
Лагідна, добра, могутня!
слідом русалочка бігла:
«Дівчинко, почекай,
я загадаю нараз
три дуже легких загадки.
Як відгадаєш, тобі
щедру я дам нагороду,
Не відгадаєш, тоді
Я заберу тебе, мила,
з білого світу до себе» -
«Слухай, русалко зелена:
як відгадаю, ти скажеш –
Що не вгадала нічого,
Скільки ти вже надуріла
дівчат молодих та наївних!
Зараз я брата покличу,
Тебе він посадить
у клітку,
По ярмарках та базарах
буде возити на показ,
доки не зробишся ти
наче таранька засохла!»…
Перелякалась русалка,
скрикнула, геть подалася…
Довго русалка підступна
із сховку свого не з’являлась,
Майже про неї забули…
Згодом ізнов об’явилась,
Та вже не займала ніколи
Ніжних дівчат молоденьких…
Зелень, лісну-лиходійку
дівчинка так покарала…
Зовсім була би щаслива,
Як братика мала б насправді,
Бідна сирітка маленька.
Рідного милого брата,
намалювала в уяві.
Вірила ревно і щиро,
що він існує насправді:
Правильний вчинок, розумний,
любій сестричці підкаже,
І від біди будь-якої
оборонити зуміє…
Все у житті відбувавлось,
Наче він
й справді був поруч…
Віра – то сила велика,
Лагідна, добра, могутня!
