Народний вірш

Жовта Осінь на городі закружляла в хороводі,
Чути крики журавля, пахне м"ятою земля.

 

Надумала манірниця зима
Чимось незвичним всмак поласувати,
Сипнула з ночі снігу крадькома,
Підбивши до м’якого стану вати.

Між хмар лиш замріє заграва червона,
Хатина ще темна не має спочину –
Чуть світ баба Мотря (поважно Мотрона)
Уже затопляє в печі на розчину.

Буденна мить застигла в часу плині,
В той день трагічна лиш для кабана.
Кінця зими подія на світлині,
Всім ясно – скоро буде свіжина.

Ой, заграй мені, сопілко,
зішли тугу доли,
освіти яскраво, зірко,
і степи, і гори.

При...

5 | 1

«Котигорошко і Бичок»

20.07.2020  © Панін Олександр Миколайович

Відбулось це у горах,
у зеленому лісі,
Хлопець Котигорошко
в світі щастя шукав

Сенс у кожній конституції
сакральний,
Наче серця ритми -
видих, вдих...
Лагодили землі
боги стародавні
Для дітей улюблених
своїх.

5 | 1

«Горпина та Лиса Гора»

16.04.2020  © Душа

З Любові починається Людина,

Жила собі в Опішні Василина!

Чудовая, привітная дівчина,

Та заздрила сестра її Горпина!..

Ми, що нижче підписались,
Нащось обрані безтямно
На пости оці державні,
Змудрували вам докУмент, ..

5 | 2

«Народне»

09.03.2020  © Двірний Сергій

Жив собі був колись
простий хлопець із народу...

Жнива... Вродило ж як! Та що з того́,
Як на столі, о Боже? – ані крихти.
Й до Нього у молитві, одного́,
Вуста шепочуть немічні, притихлі:

Дівчам малим ходила муза боса,
В стерні колючій колоски шукала,
А пісня чарівна дзвінкоголоса
До праці нелегкої закликала.

Киця завжди -
Витончена
Панянка,
Загадкова уся,
Шляхетна...

Знайди Диво-Квітку,
Що Щастя дарує,
Терпіння нічне не марнуй.

Підступні Місяця
заграви -
Це ілюзорні відчуття...

Повний Місяць у небі
не меркне,
Оживає старий
заповіт ...

Козаку сорочку
вишивала
мати,
Кіт баский
під хлопцем
буде вигравати...

З часів прадавніх, в радості чи в тузі,
У світлі дні чи звідавши неволю,
Мережили нитками прабабусі
На білім полотні квітчасту долю.

Ой кохаю, пропадаю,
Я — ворожка молодая.

Ким були ми – вже забули
Хто ми є – не треба знати.
Десь колись вiд когось чули:
Ми – хохли
i хохленята.

Лине небесний потік,
Місяць із неба утік,
Блискавки сплять межі хмар,
В хмарах сховався удар.

Тривожний час ворожої навали,
Донбас і Крим в окупаційній млі…
А «звйозди» наші геть не сумували,
В москві на сцені, кажуть, «отожглі».

Ми тупі – і нас багато,
З цим погоджуємось радо,
Бо такі вже є....

Ось виходять Русалоньки
З Дніпра, щоби грітись,
На могилку, на подвійну
Знову подивитись.

У тридцятому побрались

Красені з картини*.

Вже в колгоспи позганяли

В селах України.

Ну що, совки? Діждали кайфувати
В уже й у вас віджатому Криму?
Чи ж мізки з консистенцією вати
Пізнали врешті скрепну суть саму?

Дзвін Прадавній летить,
випромінює Славу
і Гордість,
В урочисту цю Мить
прокидається Свято -
Соборність!

Ластівки в січні бентежать мій мозок. Я не розумію чому. Бо не час їм прилітати у січні: тут холодно і немає комах в цю пору року.

Ялиночко зеленая,
Ялиночко моя!
Яка ж бо ти гарнесенька,
Яка ж бо ти мала!
Тебе я навіть ручками
Навколо обійму

Чи від «у края?»,
Чи від «Укрів?»,
Значення не має –
«Журавлина»,
Ти – «безкрая»...