Народний вірш

Хай буде сніг, хай буде білий іній, І візерунки срібні на вікні. Вогонь тріщить в домашньому кам...

Жовта Осінь на городі закружляла в хороводі, Чути крики журавля, пахне м"ятою земля.  

Надумала манірниця зима Чимось незвичним всмак поласувати, Сипнула з ночі снігу крадькома, Підбивши до м’якого стану вати.

Між хмар лиш замріє заграва червона, Хатина ще темна не має спочину – Чуть світ баба Мотря (поважно Мотрона) Уже затопляє в печі на розчину.

Буденна мить застигла в часу плині, В той день трагічна лиш для кабана. Кінця зими подія на світлині, Всім ясно – скоро буде свіжина.

Ой, заграй мені, сопілко, зішли тугу доли, освіти яскраво, зірко, і степи, і гори. При...

Відбулось це у горах, у зеленому лісі, Хлопець Котигорошко в світі щастя шукав

Сенс у кожній конституції сакральний, Наче серця ритми - видих, вдих... Лагодили землі боги стародавні Для дітей улюблених своїх.

З Любові починається Людина, Жила собі в Опішні Василина! Чудовая, привітная дівчина, Та заздрила сестра її Горпина!..

Ми, що нижче підписались, Нащось обрані безтямно На пости оці державні, Змудрували вам докУмент, ..

Жив собі був колись простий хлопець із народу...

Жнива... Вродило ж як! Та що з того́, Як на столі, о Боже? – ані крихти. Й до Нього у молитві, одного́, Вуста шепочуть немічні, притихлі:

Дівчам малим ходила муза боса, В стерні колючій колоски шукала, А пісня чарівна дзвінкоголоса До праці нелегкої закликала.

Киця завжди - Витончена Панянка, Загадкова уся, Шляхетна...

Знайди Диво-Квітку, Що Щастя дарує, Терпіння нічне не марнуй.

Підступні Місяця заграви - Це ілюзорні відчуття...

Повний Місяць у небі не меркне, Оживає старий заповіт ...

Козаку сорочку вишивала мати, Кіт баский під хлопцем буде вигравати...

З часів прадавніх, в радості чи в тузі, У світлі дні чи звідавши неволю, Мережили нитками прабабусі На білім полотні квітчасту долю.

Ой кохаю, пропадаю, Я — ворожка молодая.

Ким були ми – вже забули Хто ми є – не треба знати. Десь колись вiд когось чули: Ми – хохли i хохленята.

Лине небесний потік, Місяць із неба утік, Блискавки сплять межі хмар, В хмарах сховався удар.

Тривожний час ворожої навали, Донбас і Крим в окупаційній млі… А «звйозди» наші геть не сумували, В москві на сцені, кажуть, «отожглі».

Ми тупі – і нас багато, З цим погоджуємось радо, Бо такі вже є....

Ось виходять Русалоньки З Дніпра, щоби грітись, На могилку, на подвійну Знову подивитись.

У тридцятому побрались Красені з картини*. Вже в колгоспи позганяли В селах України.

Ну що, совки? Діждали кайфувати В уже й у вас віджатому Криму? Чи ж мізки з консистенцією вати Пізнали врешті скрепну суть саму?

Дзвін Прадавній летить, випромінює Славу і Гордість, В урочисту цю Мить прокидається Свято - Соборність!

Ластівки в січні бентежать мій мозок. Я не розумію чому. Бо не час їм прилітати у січні: тут холодно і немає комах в цю пору року.

Ялиночко зеленая, Ялиночко моя! Яка ж бо ти гарнесенька, Яка ж бо ти мала! Тебе я навіть ручками Навколо обійму