Дрімучий сад
Балада
Казковий сад
шепоче і вирує,
Напівпрозорі феї там закоханих пильнують.
Амброзія цілунків тих
безцінна,
Леткий нектар дарує свій ельфійським ніжним крилам.
Палку не вип’ють феї кров,
не вкрадуть,
«Цілуй ізнов, цілуй ізнов» - лиш промовляють радо…
Веселка щастя
мерехтить і грає,
Любов сама життя нектар у всесвіт надсилає,
Закохані блаженства дар ніколи не ховають.
Та все ж ідилії нема:
і феї на дорогу зла
ступають мимоволі,
нестримні у сваволі.
Вони ревнують юнака, а дівчину
не терплять,
І труїть заздрість їх тіла, душа
сповзає в пекло…
Кохання сад
вирує і шепоче,
Ніхто не прагне горя, зла, ніхто, біди не хоче…
Кохання - море, сліз - ріка,
Зітхання,
Кохання злет – падіння вниз, цілунки - суть страждання.
Така вона: Любов- Кохання!
…………………………..
Нема ідилії, нема,
і діви на дорогу Зла
Виходять у пориві,
У пристрасті
Жахливі...
