Інкерман
Мені бракує простору і світла,
Роси потрохи зранечку – і злив.
В мені палітри, до небес відкриті,
Вбирають фарби з золотих полів.
Напитись би гірського верховиння.
Послухати б, коли нуртує лан,
Як срібнокосі вечорові тіні
У тиші обіймають Інкерман,
Як чайка кличе сонце над лиманом,
Як рветься з скелі в небо без причин...
І як в ранковім вистиглім тумані
Бурлить і грає чорноморська синь.
