Зарано
Відіграло кохання дотла нетривкий водевіль,
Безутішній душі дні - нав`язливі гомеопати.
Неживе почуття... Там, де я, там, де ти - ТАМ Є БІЛЬ.
Я втомилася йти. Але як це тобі розказати?
Горстка спогадів... серце - неначе сліпий каганець...
Сплутав мови нам Бог, бо намарили ми Вавілони.
Охолола (любов?), непомітно зійшла нанівець,
Залишилася в жовтні, де вітер оголює крони.
Чи під силу людині знайти у пустелі росу,
Коли туга лунає зі серця щемливим сопрано?
Щастя просто спішило до мене. Прийшло завчасу.
І не чуло, сердешне: "Спинися! Тобі ще зарано!"
@ Уляна Чернієнко
