Лакмус осінньої посмішки
Я сміятимусь щедро, лакмусом:
налаштовуй мій настрій, Осене!
(хоч банально комусь чи пафосно...)
І каштани збирати радісно,
і любити цілунки досі - не
помаранчами лиш захоплена -
і не рясно-чужими впливами,
де розлука, так само зболено:
втрати-зустрічі дмуть припливами...
Перестрибую горизонтами -
і росою до листя клена та
осокорам до рук - долонями!
Я у сув`язь, ще дику, вплетена...
Прогинаюсь та упокорена
не людиною, ні - і "нАпів" ні -
Нишком осінь жовтіє змолено
в груди сонцем ляга поранені...
