Іди
Іди, іди.. Я з холоду зірок
Тобі рушник зіткала. На дорогу.
Він берегтиме твій широкий крок,
А, може, зовсім верне до порогу.
Але іди – тебе чекає час.
Тебе тримає доля за сорочку.
Твій кінь гарцює, мов якийсь пегас,
Твій день на шлях минає по шматочку.
Світилось небо: нене, як же гарно!
А так болить! Нічого, це мине…
Усі оті краї чужі-захмарні
У снах з тобою мучають мене.
Та це мине. Хіба ж буває доля,
Яка веде в найлегшу в світі путь?
Найлегший шлях – ото лише неволя.
Найлегший шлях до пекла стережуть.
А ти рушай камінною тропою.
Бо свідок небо – там ти будеш жить.
Іди, іди… Хай буде Бог з тобою.
А що мені? Нічого. Відболить.
