Кладовище віршів
Збирала десь потроху, з-поза ранку,
Слова тремкі по скалці і по жилці.
Чужі вірші читала без устанку.
Свої десь поховала на могилці.
Десь, може, в горах? Вже і не згадаю...
Давно минула сорокова днина:
Гаряче небо здійнялось над плаєм,
Самотнє серце билось в домовині.
Холодні ночі справдили розлуку,
Солоний дощ вернувся із заслання:
Тремтіли ріки, напивались луки,
І все потроху замерло в чеканні.
А що ж чекати? Холоду і болю?
І так жахливо холодно у серці.
І так душа вже вибилась в неволі,
Чекала збоку зради за інерцією.
Встають вже зорі десь на кладовищі,
Безсмерті тіні випивають душу...
Там мертві вірші. Вітер дикий свище,
Там тишу ту ніхто вже не порушить.
