з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»
Сидить одна в старій порожній хаті
Бабусенька на присмерку життя.
Білизна і подушки на кроваті
В крохмальному мереживі шиття.
І Матір Божа вишита над нею,
Немов пливе у хмарах рушників
Й торкається десницею своєю
Обличчя бабці, у стезях років.
На смерть близьку очікує безрідна,
Хоч з кожного кутка вапняних стін,
Глядить сімейка з фотографій рідна:
Онуки, три доньки і Вітя син.
Ніхто не привітає… Не стривоже
Охайність самотканих доріжок,
З обідом у печі не допоможе,
Пампух спекти, а чи смачний ріжок.
Годинник лиш не втомиться лічити
Останок днів до часу небуття...
Жорстокий світ! Невдячні рідні діти..!
Не дай Бог вам, отак… в кінці життя!
