Заклик з минулого
За мотивами «Волшебник Изумрудного города»
злая волшебница Гингема
варила волшебное зелье.
– Разразись, ураган! Лети по свету!
– Круши, рви, ломай! – дико вопила колдунья.
– Уничтожай, ураган, людей, животных, птиц!
И вихрь завывал всё сильней и сильней,
сверкали молнии, оглушительно гремел гром.
Гингема в диком восторге кружилась на месте
и ветер развевал полы её длинной чёрной мантии…
А. Волков «Волшебник Изумрудного города»
Прокляття, лайка, та отруйні
заклинання,
Лють власна вже випалює нутро,
Туманом чорним очі заливає –
Таке у відьми збочене єство.
І Змій-Кажан
(з перетинками крила)
На людожері-дереві сидить.
Ця пара зіграна
багато зла вчинила,
Примножує його у кожну
мить…
Враз дівчинка мала прийшла
нізвідки:
«Що робиш ти, потворо,
схаменись!
Скажи – невже тобі самій
не гидко?
Була ж ти мною сто віків тому,
колись.
З дитинства я прийшла
до тебе,
То ж припини страшний ганебний
чин.
Вже скоро, дуже скоро –
Кара Неба,
Спинись, від зла, благаю,
відпочинь!» -
«До пекла все – дитинство,
світлу мрію,
Не знайдеться того, хто б мене
надурив…»
Вогнем смердючим Змій-Кажан повіяв –
Спалив дитину - й тим
Чаклунку вбив,
І сам загинув, аватар чаклунки,
Щез тимчасово лютий
Зла Кумир…
А лицарі десь чистять обладунки,
Не поспішають захищати Мир.
