Пісня Донбаської чайки
з рубрики / циклу «Не хочу стояти осторонь (Революція гідності)»
Я не жінка тобі, не матір,
Не сестра із піснями лелечими.
Ти пізнаєш мене, солдате:
Я – та чайка, що квилить ввечері.
Хоч мій рід і терпів від зброї,
Я ніколи ще бомб не бачила.
Просто квилю собі луною
І силкуюся ЇМ пробачити…
Ти в далекім-далекім війську,
Що тебе не знайдуть там заклики.
Тільки вітер з шаленим свистом
Десь побродить між САУ й злаками,
А ще часом і між камінням
Мої гнізда знайде зруйновані.
Я відтоді живу промінням,
Та й воно уже димом фарбоване.
Просто чайка я. Біла. З крилами.
Це моя земля, роду крилатого.
І з тих пір, як мене підірвано,
Я одвічно тобі співатиму.
Дам тобі свою силу білу –
Навіть в час, коли будеш приречений.
Хто я, скажеш? Я та, що вірю.
Просто чайка, що квилить ввечері.
