Старенький парк
Повільно хмари сунуть поза обрій.
Світліше смуги видно десь за ним.
Шалений вітре, як же тобі добре –
Ти завжди, завжди будеш молодим.
А парк старіє. Висихають клени.
Трава відбила простори стежок.
Старезні клени, поки що зелені,
Беруть кущі маленькі під дашок.
По верху вітер котить свою хвилю.
У зламах стін бузок собі росте.
Немов дідусь з будинку престарілих,
Чекає парк непроханих гостей.
Нехай прийдуть, нехай хоча б востаннє,
Знайдуть в бузку торішнє джерело.
Печать натхнення, ніжну і прощальну,
Поставить парк їм тихо на чоло.
