Бите скло
“Це ж неважливо – в радості чи в горі.
Це ж неважливо – з сутінню чи без...”
Серця по шляху йдуть, і їхня доля
Здається їм сильнішою небес.
Але якісь постійні роздоріжжя.
Але якась вселенська марнота.
Буває гамір, а буває – тиша,
І мокро, темно, холодно, сльота!..
Говоримо: це справді неважливо
В яких умовах, тільки би разом –
А вітер свище.
А періщить злива.
А під ногами знову бите скло.
І розумієш – небеса сильніші.
І доля, доля – гостра і чужа.
Ми інші, інші, леле, знову інші!.. –
Кричить у простір зморена душа.
