Осінь, пробач!

За мотивами вірша – Світлана «Лист з Валізи»

Пробач мені, Осінь, що віршів для тебе нема...

«Пробач мені, Осінь, що віршів для тебе нема»,

Тікають із віршів слова,

куди пропадають – «нє вем»,

Лиш серце вистукує ритм безсловесний

запекло

Дарма намагаючись

«реквієм»

Лунати примусити в стилі

«алегро».

Ти – Подруга, Осінь, ти мати моя,

Тобі дарувала, тобі повіряла

Я квіти барвисті,

закохані мрії...

Та образи блякнуть, їх п’є-випиває

Зневіра Змія,

Із віршів слова видувають

Вітри льодяні,

пустовії.

«Дитинко, не плач, не страждай,

не сумуй,

Дарунки твої, берегла,

зберігала щасливі,

Ось квіти твої, ось вірші твої -

Поласуй -

Барвисті, мрійливі

Кохання відродяться Крила!

В душі заспівають далекі

весняні гаї,

Ти знов даруватимеш людям

Надію та Втіху…

Ти вірші мені прочитаєш

прекрасні свої,

Коли я засну

під периною теплого

білого снігу.