Таємниця ранньої осені
Загубився у стінах дощу листопадовий смуток....
осінь очі ховає у дзеркалі сотень калюж...
їй вночі сниться літо в вінку із живих незабудок,
що вмирає, розірване білими іклами стуж...
А дерева все знають, завмерши німим монолітом,
те, як викрала осінь в зими трьох безжалісних псів -
як загризли на смерть вони радісне бабине літо
і завили вітрами на тисячі злих голосів.
Цьогоріч не вдягали дерева бурштинові шати -
їхні коси зелені від горя зчорніли, згнили.
Знає осінь, що треба борги всі колись повертати
І копає могилу в степу, де шумлять ковили...
.gif "{#}")