Конгеніально-літературне
Іде на скін осінній день
У беззмістовності пісень
Про те, що є... Чи майже є...
І ти брехню, мов правду п"єш,
І так минає день життя,
Що відійде у забуття,
Коли б не ВІН...
Бо у душі
Неначе дзвін-
Це йдуть вірші
З порталу космосу- тобі...
І серце відпускає біль...
Дзелень-дзелень...
Немов дзвінок,
Що закликає на урок,
Тебе несе в фантазій край...
Ти хвилювання не ховай...
Прийми пологи у душі-
Ось-ось народяться вірші,
І ти у них, немов дитя,
Летиш у мрії забуття...
Дзелень-дзелень...
Іде трамвай
З останнім вигуком "бувай!"
З його відкритого вікна,
З якого дивиться ВОНА,
У ті часи, де сонця світ
І так позаду мало літ...
У ті краї, де світлі сни,
Де мама і нема війни...
І відійшов... І вже нема...
І в серце наповза пітьма...
В його розстібнутий кошІль
Сумні складаються вірші...
Дзелень-дзелень-
Це дзвін по нас.
Бо неодмінно прийде час,
Коли в зав"язаний кушак
Вкладем останнього вірша,
І відійдем у ті краї,
Де всі написані твої
Вірші своїм живуть життям...
А ти?..
Чи був?..
Чи жив ти сам?..
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116110901170