Надщерблений дзвін
сонет
Зима опівночі так лагідно-гірка,
коли вогонь вкривається золою.
Десь благовіст лунає за рікою
і спогади нашіптує ріка.
Цей невідомий дзвін, як часовий,
на чатах вояків турбує рано,
дарує віру на передовій,
молитвoю старого капелана.
Я слухаю, хоча не має мрій
в боях надщербленій душі моїй.
Не відкликаюсь переможним дзвонам
я, зранений вояк, на купі тіл,
лечу в думках на б̀áтьківський уділ,
церковним не підлеглий вже канонам.
