19.03.2011 13:09

-

1576

4 | 5

 © Тетяна Чорновіл

ЗАГУБЛЕНА ВЕСНА

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

Стало все немилим раптом 

У кімнаті і надворі, 

Може то кохання наше, 

Ніжне, як шипшини квітка, 

Слів приземлених злякалось? 

Вже пройшла весна, а літо 

Нащось вкрало спокій в серці. 

Жовті соняхи на вітрі 

Хилять голови донизу, 

Одиноких нас вітають. 

Зблідле сонце ледве гріє. 

Осінь, вісниця розлуки, 

Барви в листі розкидає 

Й тягарем важким на душу 

Шле бездушність листопаду. 

Холод поглядів снігами… 

День – як рік! Для чого весни? 

Нам так солодко вгасати 

В кучугурах непрощення. 

Поряд ти… А так далеко…