Запах смерті із медом
Знову приходять тінню ненаписані вірші
Ці лани такі зелені та запашні
Ці поля пахнуть медом й цей запах не стерти
Він повільно конвертується в запах смерті
Серед ночі за містом пишуться книги
Автори чекають світла, чекають відлиги
На дорозі лежить блокнот, смішненький такий, з лисичкою
Його автор загорівся й затух, незапаленою спичкою
Коли перед тобою постає сама смерть
Намагається затягнути тебе в цю круговерть
Ти спокійно стоятимеш, опустивши очі на осінні листки
Й декламуватимеш не свої вірші
Ти читатимеш про нічні ліхтарі у небі
Заміняючи слово "хочу" на ненависне "треба"
Будеш збирати книжки при дорозі, нервово курити
Й уперто повторювати що ти хочеш жити
Найперше тут з`явилися чужі танки і сигарети
Найостанніші сюди почали приїжджати поети
Потім, звісно, з`явилися ночі й страх у очах,
Перші вірші про кров, важкий тягар на плечах
Я не поет, та я чую запах згарищ за кілометри
Його не забити запахом меду й не стерти.
Ці лани такі сірі, такі ранньоосінні
Що сюди інколи навідуються ненаписані вірші.
Тінню.
19.10.16