Гудзики
Важкодепресивне
Темне переходить
В Чорне,
Чорне – в Морок,
Морок…
В Чорне,
Чорне – в Морок,
Морок…
Невже втрачаю я
Свого Мужчину?
Ховаються
Ознаки Явні
У Напівтемряві Емоцій.
Та Серце знає Все…
Душа болить
Не дуже навіть,
Та безупинно.
А Чорний Колір
Чорнильним
Фіолетом
Рожевий Внутрішній
Мій Світ
Затоплює
як Морок
Непроникний.
Ось Гудзики…
Я пришиваю їх
До любої сорочки
Рідної Людини.
За Гудзиком, за кожним
відгризаю нить
І відчуваю,
Ніби
Рву безжально
Все те, що зв’язувало
Нас…
Коханого від Себе
Відгризаю…
О, Гудзики!
Молю!
Нехай не буде
Вам
Кінця!