Облуди ночі
Свіча тополі проливає в ніч,
Молодика лякливо-тьмяний пломінь.
Убога тінь, як істини відгомінь,
Розходиться серпанком увсебіч.
Широкочолі привиди дубів,
Мов гарпії підносяться над лісом.
Мавпує будячок дошкульним бісом,
В трясовині ромашкових горбів.
Повзуть хмелі гадюками до зір,
Скелетом помертвілого горіха.
Крилом совиним визирає стріха,
З-за палісаду окаянних гір.
До шиї черешнини упирем,
Приссався чалий кущик винограду.
Пан терен вивів грати на леваду,
Вербо́вих фурій аспідний гарем…
Не знала б вакханалія кінця,
Та на зорі розправив янгол крила,
Забарвив чари Вовчого світила,
Коштовним пензлем першопромінця.
