Пісня, вирвана на волю
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Злотії гори»
«Разогреть перо здесь, что ли…»,
«Златые горы»
Розпекти перу дозволю
Мерзлих дум наліт,
Щоб аж зойкнула від болю
Вдарившись об лід.
Щоб зігріла босі ноги
Легкістю стопи,
Не заклякла край дороги
Через зимних гір одроги
В пошуку тропи.
Знаю – генієм натхнення
Зрушаться льоди,
Миттю злого одкровення
Стане змучене смирення,
І – чекай біди.
Тут мені в природи битві
Віку не спасти.
Серед вибоїв і ритвин
Під прокляття і молитви
День і ніч брести.
І рубати з маху прозу
У безумство це,
Як затаєну погрозу
Снігу, вітру та морозу
З кригою в лице.
Що мені весна з бруньками,
Співи солов’їв.
Вже не стримаю крапками
Цю, вируючу рядками,
Скреслу повінь слів.
О, якби не рим офіра
Й ритму ланцюги,
Чи знайшлась би інша міра,
Щоб моя трималась віра
В страху за гріхи.
Тут, у гибельному місці,
В вічній мерзлоті
Пісні кличі урочисті
З честю звірили нам чисті
Помисли святі.
_
Разогреть перо здесь, что ли,
Мерзлый снять налет,
Чтобы крикнула от боли
Песня, вырвавшись на волю,
Наступив на лед.
Опалит босые ноги,
Легкую стопу
Поморозит по дороге
Через горные отроги,
Трогая тропу.
Знаю – злое вдохновенье,
Тайный гений льда,
Может быть, через мгновенье
Выйдет из повиновенья,
И тогда – беда.
Мне и так с природой в битве
Жизни не спасти.
Среди выбоин и рытвин
Под проклятья и молитвы
День и ночь брести.
И махать рубленой прозой,
Выйдя на крыльцо.
Затаенные угрозы
Снегу, ветру и морозу
Выбросить в лицо.
Что мне ждать дыханья почек,
Бормот соловья.
Я не ставлю даже точек,
Так спешит на желоб строчек
Жалоба моя.
И когда б не цепь размера,
Не узда стиха,
Где б нашлась иная мера,
Чтоб моя сдержалась вера,
Убоясь греха.
Ведь на гиблом этом месте
Вечной мерзлоты
Мы с тобой стояли вместе,
До конца сверяя с честью
Помыслы мечты.
