Коли вітер розірве дистанції...
з рубрики / циклу «Тому що люблю»
Коли небо кричатиме рвано,
Я чекатиму тебе біля станції.
Знову й знову зшиватиму рани.
Я вже болем не зважуся дихати.
Не жалітиму більше ніколи.
Хай той голос не зможе затихнути,
Та я лишуся вірною волі.
Коли хвилі збиватимуть скелі,
Коли лишуться тільки екрани,
Ми колись іще будем веселі
Ми колись ще забудемо рани
