Думки надвечір`я
з рубрики / циклу «Новітня історія»
А час летить, мов навіжений вітер
І вирива з корінням бур`яни -
Не обирає, знищуючи квіти...
Так гинуть люди в хаосі війни.
Про сенс життя собі метикувала
Старенька жінка, дивлячись в вікно
Своє майбутнє вона гарно знала,
Та за дітей щемить душа давно.
Попорається мовчки в господарстві -
Насипле курам, Зірці сіна дасть...
Хіба це лихо, що не у багатстві?
- Ні! Сумно, що в країні тьма нещасть.
Діди і батько згинули за волю,
Вона поштарувала всю війну.
А потім ланковою була в полі,
Ну а тепер, ще трішки та й в труну.
Та смерті не боїться ні краплини -
Вона для неї вже немов сестра...
А за онуків дума щохвилини,
Їм доленька припала непроста.
Умила рясно зморщене обличчя,
Вбрання чистеньке склала на ослін,
Згадала рідних у молитві звично
Й перехрестилась Богу на поклін.
Вночі старенькій всякого насниться -
Онуки рідні й правнуки малі.
І як тяжіє в колосках пшениця
На вільній, мудрій і святій землі!..
Київ, 17.03.2014
