Зимово-сумне
І зграї сніжинок здивованим птаством
Летять ув обійма сумної землі...
І ночі самотні чатують, щоб вкрасти,
Спалити і знищити мрій кораблі...
І ми - купки пилу із зоряних ребер-
Проходимо зиму, мов станцію снів.
Життя заганяємо в межі потреби,
Не бачимо дива у плетиві днів...