Двоє під одним дощем
Травнева злива з небес гриміла...
Вона втікала – сховок шукала
Десь у під’їзді старого міста,
де б не дістала дощова іскра...
але сховатись тобі вдалося
лиш від дощу та не від люду –
хтось поправив твоє волосся:
– Не лякайся, я теж злив не люблю,
І теж забув удома парасолю...
– О! Вітаю Вас з травневою грозою!
Зізнаюся – я трохи налякалась...
А тут ще й темно...
– Ти не здивувалась,
Що я звертаюся на “ти” – не вельми ґречно?
– Ні, це якось неважливо… але безперечно –
Мене хвилює те, що я Вас не бачу.
– Звертайся вже на “ти”, то може пробачу,
Що ти за голосом мене старим зробила...
– О, ні! Це просто ввічливість, і я не завинила
Що ми ще не знайомі з Вами зовсім.
– А я не звик знайомитись наосліп.
Давай-но вийдемо на вулицю скоріше –
наше знайомство за зливу важливіше!
– А я ніколи не змокала до нитки!
– Ну то ми зливу зігноруємо. Ти звідки? ...
05.05.2004.